Творчі роботи учнів

Я – українка!

Життя , яке  воно яскраве,

Барвисте, плетене з ниток.

Воно людині здавна дано ,

Щоб продовжити свій рід і свій крайок.

Мій край – славетна  Україна .

Я – українка, в мене це в душі,

Мов пшенична  дрібнесенька зернинка

Палає, мов зоря вночі.

Я – українка, я горда зватись нею.

Моя земля – єдина і одна,

Мов річка чиста і блаженна –

Вона моя, моя  - вона.

Я – українка ! І буду завжди нею,

Як пісня чиста є у солов’я.

І я горджуся, що  є вона  у мене,

Бо Україна – ненечка моя.

Денисенко Аліна  Юріївна,

учениця 11 класу

Перша вчителька

Перша вчителька гарна і мила,

Повела нас в країну знань.

Всі таланти розкрити зуміла,

Загадали ми безліч бажань.

Її посмішка мов сонце сяє,

Кличуть очі блиском своїм.

Вона любить нас, вчить і знає,

Станем гідними ми людьми.

Ми вклонимося низько і щиро,

Побажаєм здоров’я й тепла.

Бо вона нас завжди розуміла,

Шлях відкрила, навчити змогла.

 Анна Пономаренко

учениця 7 класу

                Щасливо жити хоче кожен

Щасливо жити хоче кожен,

І мрію в серці запали,

Ти про здоров’я дбати зможеш,

Шкідливі звички залиши.

Бо дим нам душу роз’їдає,

Здоров’я губить і п’янить

А чарка сварить і вбиває

І кличе жити в інший світ.

Зумій сказати «Ні» палінню,

Своє здоров’я захисти,

Не згадуй алкоголь і думай,

Царем життя свого є ти.                                               

                      Анна Пономаренко

         Лесі Українці присвячується…

Її вірші нам світ відкривають,

Тане серце і сльози бринять.

Українкою всі величають,

Лесю варто нам пам'ятать.

Вона вчила, любила, писала.

Часто мріяла, просто жила.

Про звичайних селян вона дбала,

Милосердною була сама.

Їй судилось прийняти долю,

Не здолала хвороби, пішла,

Ти залишила скарб – свої твори,

В ті що вірила й так берегла.

                                            

                                                  Анна Пономаренко

                                        Закликання…

                             Мовою рідною захопилася змалку

                                   Поринула в пісню я палко.

                             Українську літеру і нарешті слово

                                   Подарунок від Бога – українська мова.

                                 Кожну мить про тебе мрію,

                                       Рідна моя мово.

                                 Довге слово розумію

                                     Ти - одна чудова.

                                Я по серцю українка

                                   Й говорити буду.

                                 Українка, я не німка

                              Мову рідну не забуду.

                            Довго будеш ти  ще жити,

                             Мово безсмертна, навік.

                         Всі люди будуть говорити

                      Й ніколи не ламатимуть язик…

                                                                             Світлана Остапенко

                            НЕЗАБУТНІ ХВИЛИНИ!

Я знаю свою країну,

Люблю я своє село.

Ласкаву я чую билину,

Немов це давно вже було.

          Зазнало село моє долі гіркої,

          Ми маємо тільки мовчати.

          Наповнене болем в хвилини святої,

          Не повинні ми все забувати.

Є дорога в селі, знаю добре її,

Кров змивалася з неї сльозою.

По зеленій стежині ішла маленька дівчина,

І людей, від куль закривала собою.

          Дівчина мала довгі коси,

         І фашисти дивились на неї скосо,

         Трудящі руки біленькі мала,

         Й про муки свої нічого не знала.

Її вбили тоді в сорок п’ятому,

Неподалік від клена клятого.

І тепер береза стоїть в полі,

Мовби та сама дівчина на волі!

                                                                       Світлана Остапенко

                                           МОВА

Моя мова солов’їна,

Для мене вона єдина.

Я люблю тебе, рідна мово,

Ти – моя наставниця чудова.

                  Українською краще читати,

                  Мовою – чудово люблю розмовляти.

                  Я пишаюсь тобою ,рідненька,

                  Ти завжди будеш молоденька!

Радіють квіти, небо, трави,

Шепочуть українськими вустами.

Мова найдорожче в світи,

І люблять її не тільки діти.

                    Вона має відтінок золотистий,

                    А смак у нею є барвистий.

                    І як далеко я не буду,

                    Я рідну мову не забуду!

                                               ПРО   СЕБЕ

Я донька України,

Весела і співуча.

І мова в мене солов’їна,

Світланкою звуся.

                   Моє ім’я гарненьке,

                   Й обличчя чепурненьке.

                   А серце, мов те небо,

                   Велике, щире, тепле.

Душа мов та калина,

І мужня і вродлива.

Струнка я як берізка,

Швидка, як ота слізка.

                     Велика в мене є родина

                      Бо мати наша УКРАЇНА!

                                                                           Світлана Остапенко  

                                    Дівчина й тополя

При дорозі стояла тополя,

В неї віти похилились від болю.

По дорозі дівчина йшла,

І сумне те дерево не обійшла.

                          Підійшла, обняла та й співала,

                          Бо в ніжному серці тугу мала.

                          Ти співай ще гучніше,

                          Тополя прохала.

Хоч тяжко тобі, співай,

Й тугу з серця свого виганяй.

Бо як похмуру тебе побачу,

То гіркими сльозами заплачу.

                           Говорили дівчина й тополя,

                           Яким сумно було до болю.

                           На прощання разом співали,

                           Мовби ліс дрімучий колисали.

Дерево й людина це єдине.

Дерево й людина це святе.

Дерево приносить людям радість,

А людина іншим вже не те.

                                                  ВЕСНА

Де ті письменники, поети,

Весна прекрасна зацвіла.

Прийшла весна розумна, тепла,

І душу людям віддала.

                              Барвіють квіти, вечір тихне,

                              Річка хлюпоче й шепотить.

                              Вморене сонце ледь помітне,

                              Сховалось в темную блакить.

                                                                                              Світлана Остапенко

Весна

У лісах розквітли квіти,

Скоро ми чекаєм літа.

Ну, а поки що – весна,

Вона гарна й ясна.

Ця пора – красна, яскрава,

І весела і цікава.

Хоч зима іще лютує, а весна теплом чаклує.

Хай весна до нас іде.

І дари свої несе.

У гайочок зелененький,

Сіє квіточки дрібненькі.

Проліски й підсніжники,

Гарні квіти, ніжнії.

А дзвіночки сині,

В полях дзвенять красиво.

Хай дзвенять вони собі,

У промінчиках весни.

Нас вона не покидає

Навпаки іще вітає.

         Гобан Ярослава учениця 9 класу Олешнянської ЗОШ I-III ст. ім. С.Ф.Русової

«Мова»

Мова – ти дзеркало наше,

Мова – ти радість моя.

Для всіх найбагатше на світі,

Є рідна мова своя.

О Боже, що сталось не знаю.

Невже люди стали такі.

В інших країнах світу, ніхто не цінує її.

Мова – в людей із дитинства.

Народжується мова з життям,

І щоб з нею лишатися всюди,

Треба боротися нам.

За неї ми будем боротись,

За неї солдати лягли.

За неї і душу і серце,

Положим в могилу і ми.

    

               Учениця 10 Олешнянської ЗОШ I-III ст. ім. С.Ф.Русової Власенко Ірина

                                      Великому поетові

Ти в бідності родився й ріс,

Кріпацьку долю мужньо ніс

Поневірянь багато пережив

Картини й вірші ти творив.

Ти рано залишився сиротою

Зіткувшися обличчям із бідою

Наймитував, боровся за життя

І вірив у щасливе майбуття.

Ти мав незміряний талант

Багату спадщину залишив нам

Твої безцінні надбання

Додали нам життя знання.

Назавжди тут ти, поруч з нами

Своїми славними ділами

Стоїш на пагорбі крутім

Допомагаєш поглядом своїм.

Ти нам сказав у заповіті,

Щоб ми, твої онуки, діти

Тебе згадали у сім'ї своїй,

Ми так і робимо, поете мій.

Живем у вільній Україні

Багатій, радісній країні,

Тебе шануєм ми і любим

І пам’яті ніколи не загубим.

Вклоняємося низько до землі

Тобі ,поете, у далекій млі

Не загубився ти навік

Вічная слава, великий чоловік.

                             Заморська О.О.,вчителька англійської мови

                           

Єдина мова

Єдина  в світі мова,

Барвиста  й веселкова.

Це – мова наших предків,

І наших прадідів.

Вони за нашу мову

Життя не шкодували.

І мову українську

Всім серцем полюбляли.

Нехай же наші внуки

Цінують рідну мову.

І в серці українській

Бережуть її навіки.

            Ковалевич Євгеній